ЛЮДИНА-ТОВАР

Сучасна людина стала товаром. Власні життєві сили вона інвестувала в отримання прибутку на ринку людей. Людські стосунки вона перетворила на відносини відчужених автоматів, кожен з яких шукає безпеку у місці найближче до стада й розчиненні у масових думках, почуттях і діях. Хоча кожен прагне влитися у натовп, кожен залишається самотнім, відчуваючи неспокій від власної відчуженості.

Ринок людей Людські відносини відбуваються за законами товарного обміну ринку: попит і пропозиція на людські якості, навики й енергію визначають ринок людських відносин. Незалежно від того, про який ринок йдеться – товарний, ринок праці або почуттів – кожна людина обмінює те, що має для продажу, на те, що хоче отримати взамін. При цьому обміну й продажу підлягає абсолютно все – від побутової техніки до любові. Ринкові відносини упорядковують людей шляхом класифікації їх за певними ознаками, відповідно до принципу їх «корисності».

Правило функціонального розміщення індивідів (як назвав його Фуко), яке передбачає розподіл індивідів за «корисністю» у просторі, ілюструє спосіб, у який люди упорядковані на ринку людей: кожному індивіду – своє місце, кожному місцю – свій індивід. Задачею функціонального розміщення індивідів є не просто закріплення людини за певним місцем, а й забезпечення прогнозованого й найбільш ефективного обігу індивідів у мережі відносин. Адже розподіл людей у соціумі не може бути ефективним, якщо він не базується на принципі складання сил для підвищення ефективності механізму: окремий індивід може стати дієвим елементом системи тільки тоді, якщо його правильно з’єднати з іншими елементами і привести у дію. З’єднанням людини з іншими елементами механізму займається ринок трудових ресурсів. Люди з’єднуються з іншими людьми у любові, шлюбі, дружбі – і скрізь таке з’єднання відбувається за законом взаємодії попиту і пропозиції.

© Віра Валлє, 2019 ЛЮДИНА – ТОВАР 2 Ринкові відносини перетворили людину на стандартизований об’єкт, який можна описати і класифікувати. Для участі індивіда у товарному обороті його необхідно оцінити. Сили людини та її потенціал підлягають вимірюванню, економічний ефект від трудової діяльності – прогнозуванню. Критеріями оцінювання, виміру, класифікації індивідів виступають цінності, вироблені на ринку людських відносин і нав’язані людині, які у кожній сфері людського життя стають для індивіда відправними точками його буття. Точками, в оточенні яких непомітно розчиняється серед правил кодексу соціальної поведінки людська індивідуальність. Система освіти найкраще ілюструє тактику застосування знеособлених критеріїв оцінки людини, потужну владу ринку. Програма навчання передбачає чіткі етапи здобуття індивідом певного обсягу знань; етапи навчального процесу розділяються у часі перевірками людини на «придатність» – екзаменами, метою яких є тестування на здатність виконання стандартних завдань, рівень складності яких невпинно зростає від етапу до етапу проходження програми.

У ранній школі така система здатна виконувати тільки одну функцію – придушення індивідуальних здібностей дитини і зародження страху перед вираженням своєї інтелектуальної, духовної і чуттєвої неповторності. Критерії оцінювання індивіда втручаються у приватне життя. Соціум прагне встановити ідентичність людини через наділення її певним статусом. Кожен повинен мати соціальний статус, суспільне становище тощо – ці критерії дозволяють суспільству «вписати» людину в ієрархію соціуму, закріпивши за індивідом місце у системі відносин1 . Соціум споживання Пристанищем людини-автомату стає світ споживання і розваг. Людське щастя сьогодні полягає в отриманні задоволення від споживання нових товарів, видовищ, їжі, людей, інформації – споживається все. У соціумі споживання людина оточена матеріальними речами і підкорюється ритму їх буття, відчуваючи ілюзію повноти життя та душевного спокою, які, здавалось би, дарують їй заспокійливе відчуття безпеки. 1 Валлє В. Жага свободи. Київ: Видавець Олег Філюк. 2017. 280 с. © Віра Валлє, 2019 ЛЮДИНА – ТОВАР 3 Ми живемо від задоволення до задоволення, від обміну до обміну, від споживання до споживання. Все стало предметом ринкового обміну.

Сама людина, ставши товаром, вправно працює все життя над збереженням власної придатності до товарного обміну – заради підтримання й вдосконалення своїх товарних властивостей. Сьогодні не споживач визначає попит, а виробниче підприємство контролює поведінку на ринку, управляє соціальними потребами та моделює їх, – переконує Жан Бодрійяр2 . Влада визначати попит від людини перейшла до виробничих сил: відбувається адаптація поведінки індивіда до ринку та виробника. Вплив на попит та глибинні потреби споживачів з метою подальшого забезпечення збуту здійснюється через економічний та психосоціологічний апарат дослідження ринку, смаків споживачів та їх мотивацій. Маніпулювання потребами відбувається у такий спосіб, щоб споживач не відчував цього впливу і мав відчуття своєї суверенності та індивідуальності свого вибору. Дохід, престижна покупка і праця (заради них як сенс життя) утворюють порочне коло споживання, засноване на екзальтації так званих «психологічних» потреб, які відрізняються від «фізіологічних» тим, що буцімто є довільними, базуються на свободі вибору. Реклама відіграє у цьому процесі головну роль, вона підтримує значення і престиж техноструктури з суспільної точки зору. За її допомогою система фальсифікує на свою користь суспільні цілі й пропонує власні цілі як суспільні3 .

Засоби масової інформації безперестанно постачають у свідомість людини нав’язливі соціальні шаблони, які переслідують індивіда навіть уві сні, перетворюючи його на функціональний об’єкт. Світ речей і потреб, у якому живе людина надмірного споживання, став для неї своєрідним псевдосвітом, у якому вже не попит, заснований на істинних потребах людини, визначає пропозицію, а пропозиція, обумовлена потребами і можливостями системи виробництва, визначає попит, що є віддзеркаленням псевдопотреб індивіда. Ці псевдопотреби виникають у відповідь на невгамовне бажання людини, яке вона не може задовольнити через глибоку незадоволеність своїм буттям, що обумовлює спрямування цього бажання на безцільне заволодіння об’єктами. Потреби людини у соціумі споживання орієнтовані на своєрідний соціальний кодекс цінностей, а не на індивідуальні потреби.

2 Бодрийяр Ж. Общество потребления. Его мифы и структуры. URL: http://www.ereading.club/book.php?book=102633. 3 Там само. © Віра Валлє, 2019 ЛЮДИНА – ТОВАР 4 Споживання становить собою не індивідуальну функцію, а функцію суто колективну. Це система, яка ґрунтується на функції соціального примусу, несвідомим об’єктом якого стає індивід. Соціуму споживання притаманне знищення реальних відмінностей між людьми, їх універсалізація. Внаслідок втрати індивідуальності, що супроводжується втратою людиною здібностей до спонтанного виявлення почуттів, у суспільстві відбувається утвердження культу байдужості. Цей культ проявляє себе тенденцією до ліквідації особистих зв’язків і конкретних соціальних відносин, а також перетворенням суспільства на систему виробництва відносин, якій бракує солідарності, щирості й довіри.

Соціальна дистанція і байдужість стають основними правилами людських стосунків. У соціумі споживання відносини між людьми стають відносинами споживання, щирість заміщується лицемірством, емоції – розрахунком, щирість – обманом. Над цими «чеснотами» нової моделі суспільних відносин підноситься система псевдоцінностей, формально узгоджена у соціумі. Їм намагаються відповідати, їх сповідують, їм навчають з дитинства, їх недотримання карається суспільним осудом. Симуляція взаємності у відносинах досягається через соціальну гру, яка стала звичайною формою підтримки видимості відносин між людьми. Соціальна гра виконує функцію життєвого мінімуму суспільної комунікації і насправді є звичайною оптичною ілюзією спілкування, що має на меті приховати відчуженість кожного від кожного. У цій ілюзорній системі людських відносин індивідуалістичні та ідеологічні цінності поступилися місцем «загальній відносності» і «стурбованій комунікації»: важливо те, як вас оцінюють інші; ви є тим, яким бачить вас оточення4

Ринковий обмін любов’ю Товарно-ринкові відносини, притаманні сучасній економіці, втрутилися у людські стосунки настільки глибоко, що трансформували почуття любові у товарну одиницю. З любов’ю укладають правочини за ціною, що визначається балансом між попитом і пропозицією. Любов стала угодою, ринковим обміном тотожними за якістю товарами на 4 Валлє В. Жага свободи. Київ: Видавець Олег Філюк. 2017. 280 с. © Віра Валлє, 2019 ЛЮДИНА – ТОВАР 5 ринку особистостей, мода на які панує у мить такого обміну. «Я прагну укласти угоду; об’єкт має бути підходящим з точки зору його суспільної цінності й у той самий час має хотіти мене, враховуючи мої явні й приховані переваги й можливості», – пише Фромм про традиційне розуміння любові5 .

«Логіка товару розповсюджується, управляючи сьогодні не тільки процесами праці й виробництва матеріальних продуктів, вона управляє всім: культурою, сексуальністю, людськими відносинами аж до індивідуальних фантазмів та імпульсів. Все охоплено цією логікою не тільки у тому сенсі, що всі функції, потреби об’єктивуються і маніпулюються під знаком прибутку, але і в тому більш глибокому сенсі, що все робиться спектаклем, тобто представляється, відтворюється, організується в образи, у знаки, у моделі, що споживаються» 6 . Автомати не можуть любити – вони можуть обмінювати свої «особисті пакети» і сподіватися на вдалий обмін. Гаррі Саллівен пише: «Близькість – це такий тип ситуації, що включає двох людей, котра дає достатні можливості для утвердження всіх їх особистих цінностей. Утвердження особистої цінності потребує такого типу відносин, котрі я називаю співпрацею, а під нею розумію чітко сформовану пристосованість поведінки однієї людини до виражених потреб іншої людини заради збільшення все більш і більш повного взаємного задоволення…» Ця співпраця є нічим іншим, як ринковий правочин, вчинений з корисливого розрахунку між двома одинаками – типове уявлення про любов особистості, що мислить сучасними категоріями ринкового обміну. Любов як взаємне сексуальне задоволення, або любов, як «злагоджена робота» й пристанище від самотності – це дві «нормальні» форми розпаду любові у сучасному суспільстві, соціально модельованої патології любові7 .

Be First to Comment

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *